Сьогодні територія між Либіддю, Олімпійською, Великою Васильківською, Антоновича та Палацом «Україна» сприймається як невіддільна частина центрального Києва. Висотні житлові комплекси тут сусідять зі старими прибутковими будинками, радянською архітектурою, ринками, костелом Святого Миколая та кварталами, історія яких почалася задовго до появи сучасного мегаполіса.
Проте колись ця територія справді була новою околицею Києва. Саме звідси походить історична назва місцевості – Нова Забудова.
Історію району можна буквально читати під час прогулянки його вулицями. Саме так побудовано відеодослідження про Нову Забудову на YouTube-каналі STEPANETS, яке стало основою для цієї статті. Маршрут від Либеді до Палацу «Україна» показує, наскільки різним був Київ у різні періоди та скільки історичних шарів збереглося тут до сьогодні.
Як з’явилася Нова Забудова
Історія місцевості значною мірою пов’язана з масштабною перебудовою Києва у першій половині XIX століття. У 1830-х роках почалося спорудження Нової Печерської фортеці. Для військових потреб відводили великі території Печерська, тому частину місцевих мешканців довелося переселяти.
Одним із напрямків переселення стала долина річки Либідь. Тут поступово виникали нові квартали, прокладалися вулиці та формувалася міська забудова. Саме ця територія з часом отримала цілком буквальну для того періоду назву – Нова Забудова.
Згодом район перестав бути околицею. Київ розростався на південь, навколо з’являлися підприємства, торгові площі, житлові будинки та громадські споруди. Те, що в середині XIX століття було новим міським районом, сьогодні опинилося практично в центрі столиці.
Велика Васильківська, Антоновича та Саксаганського – каркас району
Щоб зрозуміти Нову Забудову, варто дивитися не тільки на окремі будинки, а й на саму структуру вулиць. Вона формувалася значно регулярніше, ніж у старих районах Києва з їхнім складним рельєфом, ярами та звивистими дорогами.
Однією з головних осей стала Велика Васильківська, яка продовжувала шлях у напрямку Василькова. Важливу роль відігравала й сучасна вулиця Антоновича, яка в минулому була пов’язана з ремісничою забудовою та ковальськими майстернями.
Ще одна ключова вулиця – Саксаганського. Сьогодні прогулянка нею перетворюється на невелику подорож історією київської архітектури. На відносно короткій відстані можна побачити дореволюційні будинки, споруди радянського періоду та сучасну забудову.
Ринки як центри міського життя
Історію Києва легко вивчати за архітектурними пам’ятками, але справжнє життя міста часто формувалося зовсім в інших місцях – на базарах, у магазинах, майстернях та закладах громадського харчування.
Для Нової Забудови такими важливими точками стали Троїцький та Володимирський ринки.
Володимирський ринок працює і сьогодні та залишається одним із впізнаваних місць району. Навколишня територія при цьому кардинально змінилася: замість периферійної забудови XIX століття тут сформувався щільний центральний район столиці.
Історія Троїцької площі також демонструє, наскільки сильно трансформується міський простір. Місця, які колись виконували одну функцію, з часом отримували зовсім інше призначення, а поруч з ними з’являлися нові будівлі та транспортна інфраструктура.
Саксаганського – вулиця з кількома Києвами одночасно
Особливо добре історичні нашарування Нової Забудови видно на Саксаганського та прилеглих вулицях.
Частина старих будинків нагадує про період стрімкого розвитку Києва наприкінці XIX – на початку XX століття. Тоді населення міста швидко збільшувалося, а прибуткові будинки ставали одним із головних типів міського житла.
Поруч з ними згодом з’явилися зовсім інші споруди радянської доби. Після Другої світової війни місто активно відбудовувалося, а архітектурні принципи змінювалися разом із державними підходами до житлового будівництва.
Ще через кілька десятиліть до цього архітектурного шару додалися сучасні офісні та житлові будівлі.
У результаті сьогодні в одному кварталі можуть знаходитися споруди, між появою яких минуло понад століття. Саме ця неоднорідність і є однією з головних особливостей Нової Забудови.
Костел Святого Миколая – архітектурна домінанта району
Однією з найпомітніших споруд на маршруті є костел Святого Миколая на Великій Васильківській.
Його неоготична архітектура різко контрастує з більшістю навколишньої забудови. Високі шпилі костелу залишаються важливою частиною силуету цієї частини Києва навіть на тлі сучасних багатоповерхівок.
Особливо цікаво дивитися на костел не як на ізольовану пам’ятку, а як на частину міського середовища. Навколо нього змінювалися дороги, транспорт, житлова забудова та функції сусідніх кварталів, проте сама споруда продовжує бути одним з основних орієнтирів району.
Від старих кварталів до Палацу «Україна»
Рухаючись далі Великою Васильківською, поступово опиняємося в іншому архітектурному Києві.
Одним із його символів став Національний палац мистецтв «Україна». Масштабна будівля відображає зовсім інший період розвитку столиці – радянський модернізм другої половини XX століття.
При цьому територія навколо Палацу «Україна» значно старша за сам комплекс. Саме тому прогулянка Новою Забудовою цікава не стільки окремими відомими пам’ятками, скільки постійними переходами між різними епохами.
Старий будинок може стояти поруч із радянською спорудою, а за нею височіти сучасний житловий комплекс. Для центру Києва це характерно, але саме в Новій Забудові такий контраст відчувається особливо виразно.
Либідь, яку сучасний Київ майже не помічає
Окремий пласт історії району пов’язаний із річкою Либідь. Сьогодні для багатьох киян ця назва насамперед асоціюється з Либідською площею та станцією метро. Проте саме річка багато в чому визначала природний рельєф місцевості задовго до появи сучасних кварталів.
У процесі розвитку міста природний ландшафт поступово поступався транспортній та житловій інфраструктурі. Частини русла були перебудовані та сховані в колектори, а навколишня територія стала одним із найбільш урбанізованих районів столиці.
Тому історію Нової Забудови можна розглядати і як приклад того, як Київ протягом двох століть змінював власний природний простір.
Чому Нову Забудову варто досліджувати пішки
Найкращий спосіб побачити цей район – пройти його пішки. Тут не обов’язково шукати одну головну пам’ятку. Набагато цікавіше звертати увагу на деталі.
- порівнювати висоту та масштаб будинків різних періодів;
- дивитися на старі фасади, балкони та двори;
- помічати, як змінюється характер забудови від кварталу до кварталу;
- звертати увагу на старі назви місцевостей та вулиць;
- порівнювати історичну забудову із сучасними висотними комплексами.
Така прогулянка допомагає побачити Київ не як набір окремих пам’яток, а як живий організм, що постійно перебудовується.
Район, який продовжує змінюватися
Назва «Нова Забудова» сьогодні звучить майже парадоксально. Району близько двох століть, а значна частина його забудови вже сама стала історичною.
Проте певною мірою ця назва досі залишається актуальною. Будівництво тут не припиняється: з’являються сучасні житлові комплекси, змінюються громадські простори, перебудовуються окремі квартали та транспортна інфраструктура.
Через це Нова Забудова залишається своєрідною моделлю розвитку всього Києва. Тут добре видно, як місто не замінює одну епоху іншою повністю, а нашаровує їх.
Дореволюційні будинки, радянська архітектура, ринки, костел Святого Миколая, Палац «Україна» та сучасні висотки існують поруч і разом формують сьогоднішній образ цієї частини столиці.
І якщо пройти маршрут від Либеді до центру Нової Забудови уважніше, звичайна прогулянка перетворюється на можливість побачити майже два століття історії Києва просто на фасадах його будинків.
Більше історичних деталей, старих фотографій та конкретних локацій можна побачити у першоджерелі – відео про Нову Забудову на каналі STEPANETS.